Парафіяни, ВІЛ-дисиденти та антивакцинатори. Чому завжди є ті, хто вірить у теорії змови

У неділю 19 квітня православні християни святкують Великдень. В цей день представники Московського патріархату закликають приходити на богослужіння святити паски, не дивлячись на карантин. За їх словами, захворіти на коронавірус у Церкві Божій неможливо.

В той же час, за даними Міністерства охорони здоров’я, на території Києво-Печерської лаври вже зараз зафіксовано майже 100 випадків зараження коронавірусом. Ця новина останній тиждень викликає бурхливе обговорення у соціальних мережах. Обурені українці висловлюють невдоволення та у різних формах, закликають парафіян залишитися вдома та не ставити своїми діями під загрозу медичну систему. У відповідь ж можна почути історії про “видуманий вірус”, “змову проти людей похилого віку” та інші чудернацькі виправдання (за суб’єктивною думкою автора).

Та чи вперше ми стикаємось з тим, що меншість наражає своїми переконаннями на небезпеку більшість? Давайте розглянемо декілька прикладів.

У 80-х роках 20 століття у США зареєстрували перший випадок ВІЛ у людини. За майже сорок років вірус забрав життя понад 32 мільйонів людей по всьому світі та досі залишається однією з найглобальніших проблем охорони здоров’я.

Майже одночасно зі спалахом вірусу зародився рух так званих ВІЛ-дисидентів. Його представники заперечують існування ВІЛ як діагнозу та пропагандують відмову від АРВ-терапії. Вони вірять в те, що існує глобальна змова урядів світу — позбавити населення планети від “неблагонадійних” верств населення. Ймовірно, це викликано статистикою найпоширеніших груп населення, яким ставлять діагноз ВІЛ — це працівники секс-індустрії та споживачі ін’єкційних наркотиків. За словами ВІЛ-дисидентів, після діагностики, хворих на ВІЛ ставлять на облік та “труять хімією”, яка допомагає легально “зачистити ряди”.

Згадаємо також масштабний рух антивакцинаторів. Щеплення свого часу зробили людство менш вразливим до найбільш страшних інфекцій, таких як кір, правець, дифтерія та інші. Наприклад, до впровадження вакцини від кору від цієї хвороби щорічно помирало два мільйони людей.

Не дивлячись на це, у 1998 році одна стаття Ендрю Вейкфілда у медичному журналі The Lancet спричинила найчисленніший рух “антивакцинаторів”. У статті висловивлювалося припущення, що вакцина КПК може виступати в якості однієї з причин, що викликає аутизм, проте наголошувалося, що наявних даних недостатньо для доказу цього припущення.

За кілька років фейк про те, що вакцина КПК викликає аутизм, отримав більше висвітлення в пресі, ніж будь-які інші наукові події.

Що ж поєднує ці історії?

В кожній з описаних груп існує декілька причин відстоювати свою позицію. Перша з них — це невіра в те, що будь-які фармацевтичні препарати здатні допомогти. Звідси випливає глобальна недовіра до фармацевтичної галузі, формуються ідеї про змови та заклики ігнорувати рекомендації медиків.

Навіть якщо людина пережила особистий досвід, який є незаперечним доказом неспроможності її ідей (захворіла на ВІЛ, кір чи коронавірусом), вона буде виправдовувати це будь-якими іншими причинами, крім очевидних.

Друга причина криється в особистому досвіді, який не вкладається у загальноприйнятий шаблон. Наприклад, людина з ВІЛ займається незахищеним сексом, але він не передається партнеру, чи за відсутності АРВ-терапії зниження імунітету у хворого відбувається не одразу. Сюди ж можна віднести незначні побічні реакції на вакцини, які можуть проявлятися у деяких людей. А також парафіян, які причащаються у церкві та досі не відчули симптомів коронавірусу.

Загроза полягає в тому, що саме історії другого типу найшвидше стають вірусними (так-так, ця гра слів тут не просто так). Сарафанне радіо — найбільш ефективний спосіб передачі особистого досвіду, бо має найвищий рівень довіри. Тому такі історії здатні надшвидко створювати навколо себе численні групи однодумців. Навіть якщо людина пережила особистий досвід, який є незаперечним доказом неспроможності її ідей (захворіла на СНІД, кір чи коронавірусом), вона буде виправдовувати це будь-якими іншими причинами, крім очевидних.

Але чому коли людина стикається з незаперечними аргументами своєї неправоти, вона все одно залишається при своїй думці?

А от тут сідайте зручніше. Впевненість у своїй правоті дуже підкріплює агресія зі сторони опонентів. Тролінг та конфронтація в таких випадках не просто не працюють, а викликають зворотній ефект. Якщо тебе переслідують через твою думку — значить вона має право на існування.

Так, в деяких країнах обговорюють створення закону щодо заборони ВІЛ-дисидентства, в деяких — постійно впроваджують жорсткі міри для тих, хто уникає обов’язкової вакцинації, а в українському медіапросторі обговорюють примусове закриття церков та майже надзвичайний стан на час Великодніх свят. Та чи дійсно ефективні такі міри у довготривалій перспективі? На жаль, питання щодо методів та ступеню їх обов’язковості досі залишається відкритим. Діалог можливий тільки тоді, коли ми чуємо і почуті, а не взаємно звинувачуємо один одного.

Від того, чи підуть українці у церкви у цю неділю, залежатиме тривалість карантину та швидкість приросту нових пацієнтів з COVID-19 в наших лікарнях.

Віра в Бога — справа цілком особиста. Але сьогодні дуже важливо зберігати віру в собі. Заради ближнього свого.

#stayathome